РусАрх

Электронная научная библиотека по истории древнерусской архитектуры

О БИБЛИОТЕКЕ

КОНТАКТЫ

НА ГЛАВНУЮ СТРАНИЦУ САЙТА

НА СТРАНИЦУ АВТОРА

Источник: Бондар О.М. Спроба реконструкції укріплень літописних міст Оргоща, Листвена та Городища в с. Звеничів. В кн.: Матеріальна та духовна культура Південної Русі. Матеріали Міжнародного польового археологічного семінару, присвяченого 100-літтю від дня народження В.Й. Довженка (Чернігів – Шестовиця, 16 – 19 липня 2009 р.). Київ – Чернігів, 2012. С. 62–70. Все права сохранены.

Материал предоставлен библиотеке «РусАрх» Ю.Н. Сытым. Все права сохранены.

Размещение в библиотеке «РусАрх»: 2013 г. 

О.М. Бондар

СПРОБА РЕКОНСТРУКЦІЇ УКРІПЛЕНЬ ЛІТОПИСНИХ МІСТ

ОРГОЩА, ЛИСТВЕНА ТА ГОРОДИЩА в с. ЗВЕНИЧІВ

Вивченню міських укріплень фахівці давно приділяють належну увагу, про що свідчать численні публікації з даної проблематики. За останні півтора століття історична наука накопичила досить велику кількість нового фактичного матеріалу. Про дерево-земляні укріплення давньоруської доби були видані змістовні монографії В. Довженка ¹, М. Вороніна ², П. Раппопорта ³, М. Кучери ⁴, А. Кузи ⁵ та ін. Окремо слід відзначити нещодавно видану монографію Ю. Моргунова «Древо-земляные укрепления Южной Руси Х – ХІІІ векав» ⁶. Автор, спираючись на значний археологічний та літописний матеріал, результати досліджень своїх попередників і власний досвід, по-новому розглянув конструктивні особливості давньоруських дерево-земляних укріплень. Головним висновком праці стало спростування тези про те, що вали були основними елементами укріплення давньоруських фортець. На перше місце автор виносить дерев’яні стіни, а вали вважає лише їхніми залишками, що утворилися при руйнуванні дерев’яних конструкцій.

Використовуючи запропоновану Ю. Моргуновим методику, було вирішено розглянути матеріали розкопок фортифікаційних споруд літописних міст Оргощ, Листвен та городища в с. Звеничів, реконструкція укріплень яких ще не здійснювалася.

Вперше Оргощ згадується в Іпатіївському літописі під 1159 р. у зв'язку з міжусобицями між чернігівським та київським князями. «Черниговъ съ 7-ю городъ пустыхъ: Моровиескъ, Любескъ, Оргощъ, Всеволож, а въ нехъ седеть псареве же и половци ⁷» – так літописець описує стан вотчини чернігівських князів після війни 50-х рр. ХІІ ст. К. Неволін першим ототожнив літописний Оргощ із городищем в с. Рогощі Чернігівського району. Це документально довів і П. Голубовський. Цю точку зору підтримали П. Добровольський, Д. Бліфельд, О. Зайцев і В. Коваленко ⁸. Перша літописна згадка про Листвен відноситься до 1024 р. у зв’язку з Лиственською битвою між дружинами Мстислава Володимировича та Ярослава Володимировича. Городище в с. Звеничів не потрапило на сторінки літописів, однак етимологія самого слова «Звеничів» може свідчити на користь його давньоруського походження.

Археологічні дослідження Рогощинського археологічного комплексу були розпочаті ще наприкінці ХІХ ст. В. Антоновичем та М. Константиновичем, однак тоді досліджувався лише його курганний некрополь, що знаходився на протилежному березі р. Білоус в с. Табаївка ⁹. Перші археологічні дослідження на території самого городища були проведені П. Добровольським 1903 р. Проте рівень методики археологічних досліджень того часу не дозволив отримати позитивні результати, окрім топографічного опису городища ¹⁰. Наступний етап досліджень на території Рогощинського комплексу пов'язаний із роботами Деснянської археологічної експедиції 1949 р. під керівництвом Д. Бліфельда. 1949 р. було досліджено 312 м² на майданчику городища, однак укріплення тоді не вивчалися ¹¹. Лише1981 р. В. Коваленком були досліджені оборонні споруди городища Оргоща: зроблено розрізи валу в північно-східній та південно-східній частинах городища ¹². Городище літописного Оргоща знаходиться на західній околиці с. Рогощі (Рис. 1). Воно овальне в плані (200 × 180 м), укріплена площа складала щонайменше 3,2 га. За типологією давньоруських городищ, розробленою П. Раппопортом, його можна віднести до ІV типу, тобто до городищ правильної або майже правильної форми, що не залежать або майже не залежать від рельєфу місцевості ¹³. На городищі збереглися вали до 5 – 7 м заввишки, з шириною підошви понад 20 м. Чітко простежуються зовнішній та внутрішній рови. Загалом, наявність внутрішнього рову на городищах Північного Лівобережжя для Х – ХІ ст. – явище майже закономірне. Такі рови фіксуються на городищах в с. Шестовиця, с. Гущин, с. Звеничів, на Верхньому Замку у Чернігові. Городище літописного Оргоща мало два в’їзди – один зі східної сторони, інший – із західної, з виходом до річки. Наявність двох в’їздів на городищах подібного типу та розмірів теж цілком закономірне явище. На цей час збереглося 2/3 городища; його північна частина була знищена 1964 р. під час будівництва дороги.

Рис. 1. Ситуаційний план городища в с. Рогощі Чернігівського району

З двох розрізів валу більш інформативним виявився північно-східний. Спорудження відноситься до середини – другої половини Х ст., оскільки під насипом знаходиться напівземлянка Х ст. ¹⁴ (Рис. 2.І, Рис. 4.І). Вал у даному місці дещо пошкоджений, але це не впливає на результати реконструкції укріплень перших двох періодів існування фортеці (Рис. 2). Перший період представлений шаром 2 (Рис. 2.ІІ). Як зазначає автор розкопок В. Коваленко, це були, вірогідно, легкі укріплення ¹⁵. Час їхнього існування можна віднести до періоду, коли зазначене житло вже не існувало, а потужні укріплення ще не були зведені, тобто до середини – другої половини Х ст. Конструктивні елементи цих укріплень, на жаль, реконструювати не вдалося.

У тілі валу зафіксовано сліди дерев’яних конструкцій (з двох рядів зрубів). Напільний зруб представлений городнею і мав ширину 7 м; внутрішній – пустотіла кліть, завширшки 5 м. На жаль, довжина зрубів залишається невідомою. Насип валу складається з трьох основних шарів, що відтворюють динаміку спорудження укріплень. Засипка городні складається з двох шарів. Перший, нижній (шар 3) був знятий з площі навколо спорудження городні, він містить рештки попередніх епох (Рис. 2. ІІІ). Другий шар (шар 4) набагато світліший, він засипався у тіло городні при копанні ровів (Рис. 2. ІV). Укріплення мали три ряди горизонтальних стін із колод; ймовірно, середня стіна була спільною для двох зрубів, і будувалися вони синхронно, що зближує їх з т.зв. «тарасами». Реконструюючи вертикальні конструкції стіни за стратиграфічними даними, стає помітним, що т.зв. «відкос» валу перед стіною у даному випадку був відсутній, а невеликий вихід валу за межі городні не що інше, як звичайний вивал її засипки під час руйнування стіни (Рис. 3.). На відсутність у давньоруських укріплень у перший період їхнього існування «відкосів» вказує і Ю. Моргунов ¹⁶. Для перевірки цієї гіпотези можна використати матеріали більш пізніх епох – сибірські остроги та фортеці на півночі Росії ХVII – XVIII ст. зі стінами зрубної конструкції. Особливістю цих фортець є те, що більшість з них існували, в основному, один, максимум два періоди і не зазнавали серйозних перебудов. На зображеннях цих фортець і навіть на фотографіях кінця ХІХ – початку ХХ ст. “відкоси” відсутні, а після руйнації дерев’яних конструкцій на місці городень та тарасів утворювались вали ¹⁷.

Рис. 2. Розріз валу в північно-східній частині городища літописного Оргоща
(за В. Коваленком):

І. – шари до спорудження укріплень (шар 1);

ІІ – залишки «легких укріплень» першого періоду існування фортеці (шар 2);

ІІІ – нижнє  заповнення городні  (шар 3);

IV – верхнє заповнення городні кінця Х – початку ХІ ст. (шар 4);

V – заповнення кліті кінця Х – початку ХІ ст. (шар 5);

VІ – нашарування ХІІ – першої половини ХІІІ ст. (шар 6)

Рис. 3. Варіант реконструкції укріплень літописного Оргоща станом
на другу половину Х – початок ХІ ст.

Висоту стіни Ю. Моргунов пропонує розраховувати із співвідношення об’єму розрізу рову до об’єму розрізу валу із урахуванням невеликої втрати частини ґрунту при перенесенні його з рову в тіло городні ¹⁸. Однак в даному випадку рів не досліджувався і залишається гіпотетично, спираючись лише на дані висоти валу, реконструювати висоту стіни. У цьому місці висота валу складала до 5,5 м. Однак до засипки городні першого періоду існування укріплень точно можна віднести лише шар 3 та шар 4 з висотою приблизно до 3 м. Той факт, що шар 4 у своїй верхній частині має горизонтальну поверхню, дає можливість говорити, що це і є його висота кінця Х – початку ХІ ст. Шар 6, вірогідніше за все, є більш пізньою підсипкою валу, після припинення існування укріплень другого періоду. В даному випадку існування якихось конструкцій більш пізнього періоду не вдається зафіксувати через те, що верхня частина валу знищена. Проте у стратиграфії східного розрізу валу поверх тіла дуже розсунутих шарів перших періодів його існування помітні рештки якихось конструкцій, але вони не дуже чіткі і реконструкції не підлягають. Таким чином, висота городні у північній частині городища складала приблизно 3 – 3,5 м (враховуючи усадку ґрунту). Якщо до цієї висоти ще додати 1,7 – 2 м брустверу, то загальна висота стін першого періоду існування укріплень складала до 5,5 м (Рис. 5), що є досить високим показником для Х – ХІ ст. Датувати спорудження укріплень другого періоду можна кінцем Х – початком ХІ ст. за керамічним матеріалом, що знаходився на дні кліті (Рис. 4.ІІ.).

Рис. 4. Керамічний матеріал  з житла під тілом валу (І)
та з дна кліті (ІІ) (за В. Коваленком)

Рис. 5. Графічний варіант реконструкції укріплень літописного Оргоща другої половини Х – початку ХІ ст. (Реконструкція О. Бондаря за В. Коваленком)

Південно-східний розріз валу, як вже зазначалося, виявився менш інформативним для реконструкції укріплень. Однак деяку інформацію все ж таки вдалося почерпнути. По-перше, ця частина валу знаходиться досить близько до місця, де знаходився один з в’їздів на городище; по-друге, його ширина значно більша за ширину валу в північній частині городища. Ширина підошви валу тут складає майже 25 м, висота – до 7 м. Дані ширини та висоти, а також стратиграфічні показники, дають можливість припустити наявність у даному місці трьох рядів городень або двох городень та однієї кліті. Подібні випадки наявності трьох ліній зрубів біля місця в’їзду на городищах IV типу також відомі у фортифікаційній практиці, однак датуються вони вже ХІІ ст. ¹⁹

На прикладі даного городища також підтвердилася теза Ю. Моргунова про те, що в перші періоди спорудження давньоруських укріплень ніяких внутрішньовальних конструкцій не існувало. Навпаки, основними були дерев’яні укріплення, а земляна засипка – допоміжною.

Городище-І літописного Листвена розташоване на мисі надзаплавної тераси, що утворена річками Білоус і Глинянка (рис. 6). За типологією П. Раппопорта воно відноситься до простих мисових (І тип). Майданчик городища рівний, овальної форми, має невеликий ухил у південно-східному напрямку. Рів та вал збереглися у західній та північно-західній частинах городища. Напільний рів відрізав городище півколом із північно-західного боку; його ширина складає від 8 до 14 м, а глибина 1 – 1,5 м. Ще один фрагмент рову помітний із західного боку; його ширина складає 6 м, глибина 0,4 – 0,6 м. У давнину рів, ймовірно, був заводнений. Висота майданчика городища над заплавою сягає 3 – 3,5 м, а на північному та західному схилах помітні сліди ескарпування. З північного та західного боків городище оперезане доволі розсунутим валом. Ширина його підошви коливається від 8 до 13 м, а висота – від 0,4 до 0,7 м. Внаслідок багаторічної оранки оборонні споруди городища зі східного та південного боків не збереглися. Зараз городище не розорюється та щільно задерноване. В’їзд, вірогідно, знаходився зі східної (напільної) сторони. За згадками місцевих жителів, у ХІХ ст. на городищі знаходився панський маєток, а в радянський час – склад. Точні розміри внутрішнього майданчика городища визначити важко, через відсутність оборонних споруд зі східної та південної-східної сторін, але можна припустити, що вони складали 85 х 70 м.

Оборонні споруди фортеці досліджувалися В. Коваленком та О. Шекуном 1980 р. Саме ці дослідження і дали змогу остаточно локалізувати місцезнаходження літописного Листвена ²⁰.

У північно-західній частині городища-І у 1980 р. було закладено траншею 20 × 2 м, що розрізала вал (рис. 6).

Розріз валу в цьому місці виявився досить інформативним для реконструкції оборонних споруд городища. За стратиграфічними даними, укріплення мали лише один будівельний період. Використовуючи вище запропоновану методику, шари спорудження валу умовно поділено на чотири горизонти та шар від залишків дерев’яних конструкцій (Рис. 7).

Рис. 7. Розріз валу городища літописного Листвена (за В. Коваленком):

І – шари до спорудження укріплень (шар 1);

ІІ – шари з дна городні (шар 2);

ІІІ – нижнє заповнення городні (шар 3);

ІV – верхнє заповнення городні (шар 4);

V – залишки дерев’яних конструкцій укріплень (шар 5)

Під тілом валу знаходився культурний шар, що за керамічним матеріалом можна датувати другою половиною – кінцем Х ст. До цього шару відноситься споруда з матеріалами кінця Х ст. (Рис. 9.І). Заповнення об’єкту помітно просіло під вагою тіла валу, що може свідчити, про те, що укріплення споруджувались невдовзі після загибелі споруди (на відміну від Оргоща, де шари заповнення споруди встигли злежатися і вже не просідали).

Тіло валу лиственського городища-І складається з трьох шарів. Шар з дна городні представлений супіском з глиною та вугликами, але без речових знахідок. Цей шар підстилав дно городні і його ширина, вірогідно, відповідає довжині городні, оскільки він не розсунувся по боках, на відміну від тих, що знаходяться над ним (Рис. 7.ІІ.). Другий шар городні являє собою плямистий світло-жовтий супісок (Рис.7.ІІІ.); в ньому зафіксовані фрагменти кераміки кінця Х – початку ХІ ст., що потрапили туди, ймовірно, з майданчика городища під час засипки городні (Рис. 9.ІІ.). Третій, верхній шар заповнення городні – сіро-жовтий супісок, із керамічним матеріалом, що також відноситься до кінця Х – початку ХІ ст. (Рис. 9.ІІІ.) Заповнення двох останніх шарів свідчить про спорудження укріплень не пізніше початку ХІ ст.

Враховуючи ці шари, можна спробувати реконструювати укріплення літописного Листвена. Довжина городень, з яких було побудовано стіни фортеці, складала 6 м; на жаль, їх ширина залишилась невідомою через те, що ширина траншеї була всього 2 м. Досить ймовірним є те, що городні Листвена стояли не вздовж тіла валу, а впоперек, коротким кінцем до напільного боку, подібно до того, як і в Оргощі. Така конструкція з поздовжніх городень потребує більших працезатрат при спорудженні, однак виправдовує себе одразу з двох причин. По-перше, з точки зору фізики, об’єм засипаної в городню землі при поздовжньому розташуванні конструкції менша і тисне слабкіше на напільну стінку городні, а резерв міцності дерев’яної колоди при зменшенні її довжини збільшується у прямопропорційному порядку. На бокові стінки, при поздовжньому розташуванні городень, тиск зростає прямопропорційно зі зменшенням ширини городні. Однак бокові стінки городень зіставляються одна до одної впритул, а за законами тиску Р=F/S (де Р – тиск, F – діюча сила, S – пл.оща), виходить F₁/S₁=F₂/S₂, тобто при однакових величинах числових виразів тиск на стінки городні буде дорівнювати «0». Зважаючи на деякі відхилення та неточності у практиці спорудження укріплень у давньоруський час, цей показник, навіть не дорівнюючи «0», буде максимально знижений. Таким чином, тиск на усі стіни городні при поздовжній конструкції зведено до мінімуму, а це, в свою чергу, призводить, до збільшення терміну, який прослужить конструкція. По-друге, за допомогою поздовжніх конструкцій городень набагато простіше пристосовуватися до рельєфу місцевості, особливо враховувати різноманітні заокруглення периметру укріплень.

За допомогою формули площі (S=A × B, де S – площа, А – довжина, В – ширина) можна вирахувати приблизну висоту городні, особливо зважаючи на те, що городня у вертикальному розрізі є прямокутником із двома відомими величинами (площею та висотою). Результати розрахунків дають можливість припустити, що висота частини стіни, заповнена землею на Лиственському городищі, сягала від 3 до 3,5 м. При наявності заборола, заввишки від 1,8 до 2 м, загальна висота стіни сягала 4,5 – 5 м. На відміну від укріплень Оргоща, укріплення Листвена мали однорядні городні, без клітей, що досить добре видно в стратиграфії валу (Рис. 8).

Рис. 8. Варіант реконструкції укріплень літописного Листвена станом
на початок ХІ ст.

 Рис. 9. Керамічний матеріал (за В. Коваленком):

І – зі споруди під тілом валу (шар 1);

ІІ –з нижнього заповнення городні (шар 3);

ІІІ –з верхнього заповнення городні (шар 4)

Ще одним пунктом, що був підданий дослідженням, є городище в с. Звеничів. Свого часу воно потрапляло в поле зору ще О. Шафонського, Д. Самоквасова, П. Уварової ²¹. На жаль, городище зараз використовується місцевими мешканцями як кладовище. Похованнями зайнятий весь майданчик городища, крім того, велика кількість поховань врізані у зовнішній та внутрішній вали. Чимала кількість поховань на кінець 1970-х – початок 1980-х рр. дозволила дослідникам зробити зачистку валу городища, довжиною всього 10 м ²². Однак сучасна кількість поховань вже майже повністю виключає можливість проведення будь-яких додаткових земляних робіт на пам’ятці.

Городище розташоване на північно-східній околиці с. Звеничів, на невисокому (до 1 м), мисоподібному підвищенні, оточеному болотами (Рис. 10).

Рис. 10. План городища в с. Звеничів Ріпкинського району Чернігівської області (топозйомка О. Бондаря, 2010 р.)

За типологією давньоруських городищ, розробленою П. Раппопортом, його можна віднести, як і городище літописного Оргоща, до ІV типу, тобто до городищ правильної або майже правильної форми, що не залежать від рельєфу, або лише частково використовують захисні властивості місцевості. Укріплення Звеничівського городища утворюють два майже рівних концентричних кола (Рис. 10), що оточені з трьох боків природною перешкодою у вигляді болота і складалися з валів та ровів. Майданчик городища овальної форми (65 х 55 м). Вали городища ніколи не розорювалися і в цілому збереглися добре; лише північний відтинок зовнішнього валу знищений на початку 70-х років при прокладанні дороги. Висота внутрішнього валу 3 – 3,5 м; зовнішнього – 2,5 – 3 м. Ширина підошви, відповідно, 18 – 20 м і 15 – 18 м. Рови досить замулені, хоч на окремих ділянках глибина їх ще й тепер сягає 2,5 – 3 м при ширині 10 – 12 м. Зовнішній рів простежується лише з напільного боку. З півночі та зі сходу городище було надійно захищене болотами, що підходили до самих його валів. Між майданчиком городища та внутрішнім валом проходить ще один рів (глибина 1,0 – 1,5 м, ширина – 10 – 12 м). Він утворився внаслідок нестачі ґрунту при будівництві валів чи був викопаний спеціально як дренажний – судити важко ²³. Подібний рів наявний на синхронних Звеничівському городищах літописного Оргоща та в сс. Шестовиця й Гущин.

В результаті зачистки схилів внутрішнього валу (довжиною 10 м), прорізаного у північно-західній частині дорогою на кладовище, вдалося в цілому уявити його конструкцію. В основі насипу (початкова ширина понад 7 м) лежить шар темно-сірого гумусованого супіску (потужність 0,8 – 1,1 м). На ньому у вигляді потужного (близько 0,3 м) прошарку, довжиною 2,2 м, насиченого вугликами та попелом, зафіксовано сліди дерев'яних конструкцій, що згоріли. Загальна висота валу від рівня материка становить 2,2 м ²⁴. Можна припустити, що тут конструкції належали до типу поперечних городень, на відміну від поздовжніх – на городищах літописних Оргоща та Листвена.

Особливістю усіх трьох городищ є те, що укріплення розташовані по всьому периметру їхніх майданчиків, а на Звеничівському городищі взагалі дві лінії оборони, на відміну від городищ Північного Лівобережжя більш раннього періоду, на яких у більшості випадків укріплювся лише напільний бік ²⁵. Загалом, появу городищ правильної геометричної форми, що не залежать від рельєфу місцевості, з дворядною конструкцією стін дослідники відносять до другої половини – кінця ХІ ст. ²⁶. В цьому відношенні городища літописного Оргоща та в с. Звеничів є унікальними. Ще одна особливість, що відрізняє ці городища від слов’янських укріплень додержавного періоду, полягає в тому, що під городища не обирався спеціально рельєф місцевості – його використання було зведено до мінімуму. Фортеці виникали саме в тому місці, де вони були найбільш потрібні, а оборонні властивості рельєфу було замінено потужністю штучних укріплень. Все це вказує на надмірно важливу роль цих фортець у регіоні у другій половині Х – на початку ХІ ст.

____________________________________

1. Довженок В.Й. Військова справа в Київської Русі. – К., 1950. – 86 с.

2. Воронин Н.Н. Крепостные сооружения // История культуры Древней Руси. – М. – Л., 1951. – Т. 1. – С. 439 – 470.

3. Раппопорт П.А. Древние русские крепости. – М., 1965. – 26 с.

4. Куза А.В. Малые города древней Руси. – М., 1989. – 172 с.

5. Кучера М.П. Слов’яно-руські городища VIII – XIII ст. між Саном і Сіверським Дінцем. – К., 1999. – 253 с.

6. Моргунов Ю.Ю. Древо-земляные укрепления Южной Руси Х – ХІІІ веков. – М., 2009. – 303 с.

7. Ипатьевская Летопись // Полное собрание русских летописей. – СПб., 1908. – Т. ІІ. – Стлб. 500.

8. Коваленко В.П. Оргощ // Чернігівщина. Енциклопедичний довідник. – К., 1990. – С. 580.

9. Константинович Н.А. О курганах Черниговского уезда // Труды ІІІ археологического съезда в России, бывшего в Киеве в августе 1874 года. – К., 1878. – С. 183.

10. Добровольский П.М. Село Рогоща, Черниговскаго уезда. – Чернигов, 1904. – С. 3 – 13.

11. Бліфельд Д.І. Деснянська археологічна експедиція 1949 р. // Археологіні пам’ятки УРСР. – Т. 5. – К., 1955. – С. 12 – 21.

12. Коваленко В.П. Отчет о исследованиях летописных городов на Черниговщине в 1980 г. – Чернигов, 1981. – С. 2 – 8.

13. Коваленко В.П. До типології літописних міст Чернігово-Сіверської землі (VІІІ – ХІІІ ст.) // Археологія. – 1988. – № 61. – С. 8.

14. Коваленко В.П. Отчет о исследованиях летописных городов на Черниговщине в 1981 году. – Чернигов, 1982. – С. 20 – 21.

15. Там само. – С. 22.

16. Моргунов Ю.Ю. Древо-земляные укрепления Южной Руси… – С. 92 – 110.

17. Мильчик М.И., Ушаков Ю.С. Деревянная архитектура Русского Севера. – М., 1980 – С. 93 – 114; Кочедамов В.И. Первые русские города Сибири. – М., 1979. – С. 35 – 72.

18. Моргунов Ю.Ю. Древо-земляные укрепления Южной Руси… – С. 94.

19. Там само. – С. 125.

20. Коваленко В.П, Шекун А.В. Летописный Листвен (к вопросу о локализации) // Советская археология. – 1984. – № 4. – С. 62 – 74; Коваленко В.П. Отчет о исследованиях летописных городов на Черниговщине в 1980 г. – Чернигов, 1981. – С. 2 – 8.

21. Шафонский А. Черниговского наместничества топографическое описание с кратким географическим и историческим описанием Малыя России, из частей коей оное наместничество составлено. – К., 1851. – С. 234; Самоквасов Д.Я. Северянская земля и северяне по городам и могилам. – М., 1908. – С. 105; Уварова П.С. Городища и курганы. Выборка из дел Черниговского статистического комитета, исторического общества Нестора Летописца и графини П.С. Уваровой // Труды Московского Предварительного комитета по устройству ХІV Археологического съезда. – М., 1906. – С. 77.

22. Коваленко В.П., Фомін О.В., Шекун О.В. Давньоруський Звеничів і скарб арабських дірхемів // Археологія. – № 1. – 1992. – С. 60 – 61.

23. Там само. – С. 61.

24. Там само.

25. Енуков Е.Е. Славяне до Рюриковичей. – Курск, 2005. – С. 63 – 69; Кучера М.П. Слов’яно-руські городища VIII – XIII ст. між Саном і Сіверським Дінцем. – К., 1999. – С. 56 – 57.

26. Моргунов Ю.Ю. Древо-земляные укрепления Южной Руси… – С. 80.

НА СТРАНИЦУ АВТОРА

НА ГЛАВНУЮ СТРАНИЦУ САЙТА

Все материалы библиотеки охраняются авторским правом и являются интеллектуальной собственностью их авторов.

Все материалы библиотеки получены из общедоступных источников либо непосредственно от их авторов.

Размещение материалов в библиотеке является их цитированием в целях обеспечения сохранности и доступности научной информации, а не перепечаткой либо воспроизведением в какой-либо иной форме.

Любое использование материалов библиотеки без ссылки на их авторов, источники и библиотеку запрещено.

Запрещено использование материалов библиотеки в коммерческих целях.

Учредитель и хранитель библиотеки «РусАрх»,

академик Российской академии художеств

Сергей Вольфгангович Заграевский